"Квартира Сьогодення"-1 СЕЗОН. Випуск №1
Випуск від 03.05.2015
Тривалість 43:49
Жива Прип'ять. "Квартира сьогодення"
Головна героїня Олена Чекмарьова.
У випуску:
- Вулиця Дружби Народів 5.кв.52.
- Вулиця Дружби Народів 5а "Універмаг".
- Танцювальний Майданчик.
- Вулиця Набережна 2 "Причальний комплекс" та кав'ярня "Прип'ять".
Детальний опис:
В цьому випуску ми завітаємо в один з перших п’ятиповерхових Прип’ятських домів по вулиці Дружби Народів 5, в якому жила наша сьогоднішня героїня – Олена Чекмарьова.
В Прип’яті у жінки пройшли найщасливіші роки… Вона пам’ятає місто від першого камінчика, і до останньої цеглини…
«Універмаг» на Дружби Народів 5а, для неї був головним місцем зустрічі. На кутку платформи «Універмага», Олена кожен день збиралася з друзями. Далі вони йшли на танцювальний майданчик що на Ентузіастів.
Згадуючи ті роки, жінка не змогла не згадати кав’ярню біля річки - «Прип’ять». В ній вона проводила всі свята, заходила на вихідних, та інколи зустрічалася зі знайомими.
Ностальгія, вона нікуди не подінеться протягом всього життя. Щасливі дні Олени, закінчилися в одну мить – 27 квітня 1986року.
"Квартира сьогодення"-1 СЕЗОН. Випуск №2
Випуск від 01.06.2015
Тривалість 27:37
Жива Прип'ять. "Квартира сьогодення"
Головна героїня Ірина Вовк.
У випуску:
- Вулиця Леніна 22.кв.6.
- Двори 1-го мікрорайону.
Детальний опис:
Історія нашої сьогоднішньої героїні – Ірини Вовк починається в далекому 1976 році, на той момент, жінка проживала в селищі Лісному, другий барак.
Ірина разом з батьками отримала квартиру в Прип’яті в 1978 році. Це був перший мікрорайон міста, до центра було всього три хвилини пішки. В торці 22 будинку по Леніна, знаходився молочний магазин «Струмок». Це було щасливе життя, міцна любов, та найвідданіші друзі…
Жінка навчалася в другій прип’ятській школі з 3 по 10 клас, закінчила її в 1983 році. За рік до вибуху вийшла заміж за Дмитра, який одразу після аварії працював, три місяці, дозиметристом в Прип’яті.
За п’ять днів до аварії, Ірина покинула Прип’ять поїхавши у гості. Вдома залишилися батьки, брат, і чоловік. В момент вибуху всі спали, вікна були відчинені.
Наступного дня, коли мати Ірини, пішла на базар, який знаходився неподалік залізничної станції «Янів», вона побачила машини, які ретельно, піною, мили все навколо… Прийшовши додому, ненька одразу зачинила всі вікна, а вже наступного дня прощалася з Прип’яттю назавжди.
Сама ж Ірина Вовк, не отримала дози опромінення як її родина, але вона назавжди втратила свої мрії та надії на майбутнє. З 21 квітня 1986 і до сьогодення в Прип’яті не була.
Якби не аварія, доля Ірини та ще 47500 прип’ятчан склалася б зовсім по-іншому.
"Квартира сьогодення"-1 СЕЗОН. Випуск №3
Випуск від 05.07.2015
Тривалість 32:46
Жива Прип'ять. "Квартира сьогодення"
Головні герої: Анжеліка Ляміна та Ніна Степанчук .
У випуску:
- Вулиця Огнєва 4,6,8,10. "Котеджі міської еліти".
- Вулиця Огнєва. "Яхт клуб".
- Вулиця Курчатова 16. кв.45.
- Вулиця Сержанта Лазарева 1\14. кв.44.
Детальний опис:
Наші сьогоднішні герої: Анжеліка Ляміна та Ніна Степанчук, пам'ятають Прип’ять як найкраще місто того часу в Україні. Найкрасивіші зелені дерева та троянди на кожному кроці, радували око. Архітектура на будь-який смак, та розташування мікрорайонів робило Прип’ять унікальним містом. Їм заздрили навіть ті, хто жив у Москві.
Анжеліка Ляміна, приїхавши з батьками до Прип’яті вступила до середньої школи №2. Відучившись один рік, перевелася до школи №3, яку так і не встигла закінчити… В день аварії разом з однокласниками пішла на ранкову зарядку, де отримала сильну дозу опромінення. Батько жінки працював на четвертому блоці ЧАЕС. Пішов на зміну через день після аварії, та отримав критичну дозу опромінення. Мати Анжеліки працювала в міськраді. 27 квітня здавши сесію, їхала з Києва до Прип’яті, але в місто вже не пускали. Жінка вирішила піти, пішки, через села та «Рудий ліс», де отримала смертельну дозу. Невдовзі батьки померли, а Анжеліка залишилася сама, її направили до Луганської області. Роки минають, а жінка кожен день просинається зі спогадами про місто, друзів, близьких яких забрав «мирний атом».
Ніна Степанчук, народилася в селі Луб’янка Поліського району – 25км від Прип’яті. Там же закінчила 8 річну школу. Поступила в педагогічне училище в Переяслав-Хмельницькому. Закінчивши отримала направлення в Кіровоградську область, пропрацювавши три роки, повернулася на Батьківщину.
1976 року переїхала до Прип’яті, в 1982 дали квартиру. Працювала в першій прип’ятській школі вчителем початкових класів. В день аварії навчала дітей другого класу. В школі сповістили про те що сталася аварія, але яка - замовчували. Заборонили виходити на вулицю, але всі виходили, як вчителі, так і діти.
Також жінка пам’ятає як в місті перестали курсувати автобуси. Для того щоб допомогти батькам посадити картоплю, самоходом через ліса та села, 26 квітня, пішла в село Луб’янка, де їй після евакуації Прип’яті запропонували працювати в рідній школі. Ніна, декілька днів вчила другокласників, але 6 травня село також евакуювали на 31 кілометр в село Діброва.
1 травня манівцями, щоб не натрапити на охорону, (Прип'ять уже була під охороною), добралась до квартири,щоб забрати документи. В Липні того ж року, повернулася в Прип’ять по-речі: літній та зимовий одяг, білизну. З 15 серпня 1986року і дотепер працює в місті Біла Церква вчителем.
З Липня 1986 року і дотепер в Прип’яті не була.
Якби не було аварії - Прип’ять розквітла, та стала б найкращім містом України!
"Квартира Сьогодення"-1 СЕЗОН. Випуск №4
Випуск від 03.08.2015(01.09.2015)*
Тривалість 32:27
Жива Прип'ять. "Квартира сьогодення"
Головні герої: Юлії Бич, Тетяна Черкашина та Лідія Микитась.
У випуску:
- Вулиця Леніна 18. кв.27.
- Село Лелів.
- Вулиця Леніна 13. кв.6.
- Вулиця Дружби Народів 1-а. Магазин «Книги».
- Вулиця Героїв Сталінграду 3. кв.84.
Детальний опис:
Вкотре наші герої не перестають нас дивувати. Історія кожного героя захоплююча і водночас трагічна.
Надія Андріївна та Федір Єгорович – батьки Юлії Бич, приїхали в Прип’ять в 1972 році. До цього мешкали в Чернігові. Надія працювала на заводі «Юпітер», а Федір – на атомній. В 1977 в Чорнобилі народилася Юлія. В дитячий садок «Івушка» дитину віддали в один рік. В 6 років Юлія пішла у прип’ятську школу №1 – «1-в клас». Паралельно ходила в музичну школу на скрипку, але після закінчення 1-го класу перейшла на хор. Пам’ятає як декілька разів виступала в палаці культури «Енергетик».
25 квітня вечір. Надія замочила білизну - готувалася до прання, вже було близько 1-ї години ночі 26-го, але вона не звернула на це уваги. Юлія спала, бо вранці у школу. Засинаючи, Надія почула грім, перший раз, другий… Виглядаючи у вікно, побачила світле небо та зірки, воно було не чорне, а світле, наче при сході сонця. Під ранок родині Бич зателефонувала сусідка і сказала терміново зібрати речі, тому що до Прип’яті їдуть сотні автобусів на евакуацію.
Мати збудила доньку та наказала збиратися, бо сталася аварія. Прокинувшись, дівчинка обійняла матір і захлинаючись сльозами сказала: - «Мамо, ми більше не повернемося»…
Цілий день матір чекала на евакуацію, уроки в школі ніхто не відміняв. Юлія пішла на навчання.
Так пройшла субота.
27 квітня дівчинка повинна була йти у п’яту школу на хор, там у них проходили репетиції. Мати її не пустила.
Юлія згадує той день зі сльозами: як машини мили дороги, як вона гуляла і каталася на каруселі, як сідала в автобус і уїжджала. Уїжджала НАЗАВЖДИ!
Будучи маленькою дівчинкою, Юлія не може забути рідне місто, рідний двір, рідну оселю. В момент аварії дівчинці було 9 років.
Наразі Юлія живе в Києві та має власну родину. З квітня 1986 року в Прип’яті не була.
Ще одна людина без якої не було б цього випуску – Тетяна Черкашина. В 1971 році будучи підлітком переїхала до Прип’яті з родиною, до цього мешкала в селищі Лісному. Навчалася в прип’ятській школі №1, яку закінчила в 1975 році. В тому ж році отримала разом з матір’ю Антоніною та братом Геннадієм квартиру. Одразу після закінчення школи поступила в Київське Річне училище, закінчивши, поступила в Прип’ятський Енергобудівельний технікум, після закінчення працювала в «Ременергомеханізації».
В п’ятницю 25 квітня повернулася до Прип’яті з Черкас та лягла спати. На ранок 26 мати з братом поїхали на дачу, жінка залишилася вдома мити вікна – готувалася до першого травня. Вже ввечері по-квартирах почали розносити таблетки з вмістом йоду, попереджали щоб в неділю ніхто не виходив з дому.
…Під час евакуації паніки не було. Тетяна з рідними спокійно зібрали речі та вийшли на двір.
Після евакуації родину Тетяни вивезли до Черкас, наразі вони там і мешкають. З моменту аварії і до сьогодення в Прип’яті не була.
Наша наступна героїня Лідія приїхала в Прип’ять в 1970 році зі своєю родиною Ленівенко. Після закінчення Київського інституту «Народного господарства» працювала в плановому відділі керування будівництва Прип’яті.
26 квітня 1975 року вийшла заміж за Віктора Микитась. В 1980 році в їхній родині з’явилося поповнення – син Максим. Невдовзі родина отримала квартиру в четвертому мікрорайоні. Розташування будинку було відмінне: дитячий садок, школа, новий комбінат побутового обслуговування «Ювілейний», басейн «Лазурний».
Щасливе життя йшло вперед, а Прип’ять розбудовувалась. З землі, наче гриби, росли нові будинки – гіганти.
За декілька тижнів до аварії, Лідія та Віктор почали робити ремонт в квартирі.
26 квітня 1986 року - святковий день родини Микитась перетворився в незабутню жахливу травму, яку неможливо вилікувати, але це вони зрозуміли згодом. Їхній родині виповнилося 11 років.
27 квітня, після оголошення про евакуацію до Лідії прийшла її родина ( сестра Лідії - Олена Ленівенко(Чекмарьова) – найперша учасниця нашого проекту. Дивіться випуск від 03.05.2015).
Останнє що зробила Лідія перед евакуацією - повісила фіранки, сподіваючись на те, що повертаючись додому через 3 дні в квартирі буде затишно.
Зачинивши замок, спустившись до автобусів, та покинувши Прип’ять, родина Лідії назавжди втратила все що в неї було.
Мрія приїхати в Прип’ять, в затишну квартиру, так і не була здійснена…
* У зв'язку з технічними неполадками випуск вийшов 01.09.2015.
◄
1/1
►